Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Расширенный поиск  

Новости:

Правила Форума: личная порядочность участника и признание им царящего на Форуме принципа субординации, для экспертов вдобавок – должная компетентность! Внимание: у Администратора и Модераторов – права редактора СМИ!

Автор Тема: ВВ в боевых операциях за границей: Венгрия – 1956-й, Чехословакия – 1968-й  (Прочитано 2587 раз)

VV-nik

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 36
прошу помочь ЛЮБЫМИ сведениями о участии частей внутренних и пограничных войск в операциях по "борьбе с контрреволюцией в Венгрии и Чехословакии! (фото ОЧЕНЬ приветствуются!) ;)
Ну и сам залью, чего знаю... ;D

Например: из воспоминаний ветерана ВВ Николая Ивановича Шайноги (материал Юрия Ваврисюка, журнал "Слово Честі" №2(20)/2008):
Пам’ятним для родини ветеранів став листопад 1956 року, коли піднятий по тривозі 12-й мотострілецький загін Внутрішньої охорони МВС СРСР на своєму транспорті вирушив через засніжені Карпати в Угорщину – як трактувала це офіційна пропаганда, «на боротьбу з контрреволюцією». Микола Іванович свідчить, що в Угорщині його однополчани не були схильними до надмірного застосування сили, і стріляли лише у виняткових випадках. Наприклад, у Будапешті підрозділи загону успішно виконали завдання щодо блокування будівель органів державної влади, в яких перебували озброєні заколотники. В ході тривалих переговорів було досягнуто домовленості щодо капітуляції, і вночі «контрреволюціонери» почали викидати з вікон зброю і гранати без запалів…
Радянська Армія діяла набагато грубіше, іноді навіть стріляючи по своїх. Микола Іванович згадує курйозний випадок, який ледь не призвів до трагедії: особовому складу одного з підрозділів, що розташувався у будапештському передмісті, привезли вечерю, під час роздачі їжі солдати розпалили вогнище, коли раптом неподалік, з місця, де мав розташовуватися армійський танковий батальйон, пролунали гарматні постріли. Перший снаряд перелетів метрів 200, другий – ліг із недолітом… Микола Іванович із двома офіцерами (одним із них до речі, був командир взводу Ємельянов, що пізніше став командиром 10-го полку! – Авт.) мерщій кинулися на автомобілі до танкістів і пояснили, що там, куди вони «про всяк випадок» стріляли, перебуває їхній підрозділ. Зайве говорити, якими словами було зроблене це пояснення...
Записан

VV-nik

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 36
Вот еще - из материала Вадима Голуба и Наталии Сахан "Слово Честі" №4(18)/2007) про ветерана Рымникского полка ВВ майора в отставке Григория Сергеевича Каминского:
(к слову, очень интересные наблюдения - в ТО время погранцы и ВВ-ники еще не забывали что они из одного ведомства выходцы, и помогали друг другу)...
22 жовтня 1956 року Римнікський мотострілецький загін, у якому я служив, було піднято по тривозі й через добу ми вже стояли на кордоні з Угорщиною, в яку передбачалося ввести радянські війська – «для боротьби з контрреволюцією». Начальник внутрішніх військ в Україні та Молдові генерал Наумов особисто побажав нам удачі, і ми вирушили на Будапешт. Я був начальником служби замикання, і, оскільки на перевалах зазнали пошкоджень три наших машини, ми затрималися. Приїхали в Карцег – наш бензовоз уверх колесами лежить, там був різкий поворот, водій не впорався з керуванням… Поки ми силкувалися, ставлячи цистерну на колеса – колона нашої частини вже пішла…
Коли ми нарешті дісталися Будапешта, то почули стрілянину… Що і де відбувається – незрозуміло… Підбігає до нас майор: «Ви куди прямуєте?» Розповів, що ми замикали колону в/ч 3238, прямуємо в Центральну комендатуру – а її, на щастя, вже очолював наш, львівський, начальник прикордонних військ. Я звернувся до нього, розповів про те, що трапилося: ми відстали від колони і я з 24 солдатами й технікою опинився без харчів і без жодної інформації. Напевно, далося взнаки те, що до кінця війни Римнікський полк іменувався прикордонним і з охоронцями кордону часто взаємодіяв – нас прийняли приязно, нагодували, поставили на забезпечення й знайшли неочікуваному підкріпленню «роботу за фахом» – залучили до цілодобового патрулювання міста.
Ми несли службу з охорони порядку в надзвичайно складній обстановці – траплялись й прикрі, й небезпечні випадки. Наприклад, неодноразово стріляли по наших солдатах, які пробували закурити під час нічного патрулювання… Через 15 днів, коли я сидів в комендатурі, почуваючи себе тут вже майже своєю людиною, в двері раптом заглянув наш командир частини полковник Мамонов: «Ага, Камінський? А ми тебе загубили!..» Як з’ясувалося, Римнікському загону змінили маршрут, він зупинився неподалік Будапешта і увійшов до міста значно пізніше…
Після нашого повернення, у березні, до частини приїхала московська комісія на чолі з заступником командувача внутрішніх військ МВС СРСР генерал-лейтенантом Івановим. Мене викликали на бесіду, поцікавились, як це ми в Угорщині «заблукали». Я розповів, проте, напевно, «наверху» щодо моєї персони виникла якась недовіра, бо в мене запитали: де я хочу служити далі? Відповів, що хочу залишитись у Львові – мені нікуди їхати із двома дітьми й хворою дружиною… Іванов прийняв соломонове рішення – розпорядився, щоб мене перевели до львівського конвойного полку, яким тоді командував підполковник Хорьков – чудовий командир. Саме тут, в автослужбі в/ч 7480, я й служив аж до 1965 року.
Після звільнення жив і працював у Львові, у фізико-механічному інституті, на ізоляторному заводі, згодом, 12 років – на заводі «Кінескоп». А нині так доля склалася, що я знов «при армії», та ще й за спеціальністю працюю – охоронцем у Драматичному театрі Західного оперативного командування Збройних Сил України...
« Последнее редактирование: 11 Май 2009, 01:07:48 от VV-nik »
Записан

Alex_22

  • Участник
  • **
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 9
Точно знаю об участии 12 мотострелкового полка войск
Министерства Государственной безопасности Украинского округа в событиях в Венгрии в 1956 году. (Командир полка - полковник Мамонов)

Командир батальона Максименко Николай Васильевич получил орден за эту операцию.
Силами его батальона было изъято:
пушек - 4
снарядов к ним - 150
гвардейский миномет
автомашин - 6
бензовоз
противотанковых гранат - 200
автоматов и карабинов - более 1000
станковых пулеметов 3


Записан

VV-nik

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 36
Alex_22, да ведь 12-й отряд (не полк!) ВО - это и есть 10-й полк ВВ ("Рымникский") - ныне 45-й Рымникский трижды орденоносный полк ВВ МВД Украины...
главный, пожалуй. вопрос: он ОДИН такой был или еще какую часть привлекали? (по ЧССР - похоже, именно ОДИН такой "полк" был... а вот по Венгрии, всяко быть может...)

Вот еще нашел у себя такой набросок... :
БУДАПЕШТ ТА ПРАГА

На окрему розповідь заслуговують епізоди, пов’язані із участю «римнікців» у двох масштабних радянських операціях, спрямованих на придушення антикомуністичного народного руху в Угорщині та Чехословаччині. Знов-таки, утримуючись від аналізу політичної доцільності і законності дій керівництва СРСР, варто зазначити, що у обстановці протистояння блоку НАТО тодішня радянська імперія не могла дозволити «вольнодумства» у східноєвропейських державах-учасницях Варшавського договору (не кажучи вже про збройні повстання, як це сталося в Угорщині). Повторна оккупація зазначених країн мала на меті не лише зміцнення радянського впливу на країни-сателіти, але й ліквідацію загрози громадянської війни, відновлення елементарного порядку...
Слід зазначити, що у багатотисячних радянських угруппованнях, що стримким кидком захоплювали контроль над державами та долали опір «контрреволюції», двічі особливе місце відводилось невеличкій військовій частині ВВ: Римнікський мотострілецький загін залучався до завдань, які вимагали особливої витримки, виваженості, професійних, ювелірно точних дій (адже йшлося про території закордонних держав). При вторгненні до Угорщини явно бралося до уваги й те, що ця частина у сорокових визволяла республіку, тож і місцевість, і звичаї місцевих жителів «старожилам» загону були знайомі.
О 18.00 6 листопада 1956 року Римнікський загін було піднято по тривозі і наступного дня він вирушив за маршрутом Львів – Мукачево – Дебрецен – Будапешт. Подолавши гірські перевали Карпат, до 12.00 9 листопада частина прибула до столиці Угорщині, приступивши до виконання завдань з ліквідації «остатков контрреволюционніх банд мятежников», охорони міської тюрми, аеродрому, прикриття кордону з Австрією.
Підрозділи загону діяли майстерно, ошелешуючи повстанців блискавічною оперативністю, і найчастіше вилучення зброї у так званої «народної охорони» відбувалося без стрілянини – офіцери ВВ неодноразово демонстрували неабиякі дипломатичні здібності в переговорах із ватажками озброєних формувань. Взагалі, воїни ВВ не були схільні до надмірного застосування сили – у сутичках ними було вбито лише двох повстанців, при тому що загалом частиною було затримано 1168 правопорушників, вилучено 2929 одиниць стрілецької зброї, велику кількість боєприпасів і навіть шість гармат та реактивну установку.
Найяскравішим епізодом стала операція, проведена 11 листопада особовим складом 3-ї команди під керівництвом командира 1-го батальйону майора Миколи Максименка. При підтримці двох танків Радянської армії підрозділ блокував будівлю будапештського кінотеатра «Кошут» та провів його «зачистку», в ході якої було затримано двох озброєних бойовиків, які охороняли сім радянських військовослужбовців, що потрапили у полон до повстанців. При цьому особливо відзначилися старший лейтенант Шарманов, старші сержанти Собакін, Таловіков, рядові Севрюгін, Солдатенко, Алєксандров.
13 січня загін без втрат і пригод повернувся до місця постйної дислокації. За виявлену мужність та професіоналізм Указом Презідії ВР СРСР від 18 грудня 1956 року десять «римнікців» було відзначено бойовими нагородами, зокрема, майор Максименко отримав орден Олександра Невського, кавалерами ордена Червоної Зірки стали старші лейтенанти Віктор Гурьянов та Михайло Римша, лейтенант Валерій Дерюгін. (что скажете? ВОЕННЫМИ орденами ВВ-ников наградили!!!)
23 серпня 1968 року за рішенням Уряду СРСР Римнікський загін було залучено до операції «Дунай» – із введення радянських військ на територію Чехословацької соціалістичної республіки. Частину ВВ вперше перекидали повітрям – десятки транспортних літаків ВПС доставили до Праги 808 військовослужбовців, 15 бронетранспортерів та 60 автомашин. У столиці ЧССР, зосередившись у районі радянського посольства, загін отримав завдання штабу 20-ї гвардійської армії: взяти під охорону найважливіші об’єкти. Вся частина «розсипалася» на варти: наприклад, 1-й дивізіон при підтримці танкового батальйону охороняв будівлю Центрального комітета Компартії Чехословаччини, 2-й – Центральну військову комендатуру радянських військ, інші підрозділи контролювали посольства, телевізійну станцію, об’єкти МВС та органів державної безпеки ЧССР, один взвод патрулював навколо посольства США. Обсяг завдань був настількі великим, що на пости встали навіть музиканти оркестру!.. Утім, армійські генерали знали, кому довірити складне завдання – воїни елітної частини ВВ з честю витримали навантаження, у надзвичайно складній обстановці протягом місяця відстоявши без зміни у цілодобових вартах.
Хоча цього разу радянське вторгнення не викликало значного кровопролиття, але без небезпечних пригод не обійшлося. 24 серпня вертоліт, що здійснював посадку на майданчику біля Центральної військової комендатури, було обстріляно з сусіднього будинку. Взвод лейтенанта Андреєва, що охороняв цей об’єкт, негайно відкрив вогонь у відповідь, змусивши нападників утекти.
Вранці 26 серпня лейтенант В. Волік, перевіряючи пости біля будівлі міського та обласного управління дербезпеки, помітив сигнал з сусіднього об’єкту, який охороняв підрозділ Повітряно-десантних військ: дві ракети, біла та зелена, означали: «Затримуй машину!» Офіцер перегородив вулицю своїм БТР-152, а сам разом із рядовими Е. Слободяном та В. Ліликом зайняв позицію у під’їзді будинку. Незабаром із-за поворота вискочив автомобиль «Шкода», який переслідував наряд десантників на БРДМ. Спільними діями нарядів пасажирів легковика було затримано і доставлено до комендатури разом із вилученим у них автоматом АКМ та 120 патронами...
Вранці 28 жовтня Римнікський загін розпочав марш на Львів, без пригод подолавши за три доби 960-кілометрів. Стійкість та витривалість, вмілі та рішучі дії частини ВВ отримали високу оцінку – 62 її військовослужбовці було заохочено міністром оборони СРСР, 46 воїнів Президіум ВР УССР нагородив «міліцейською» медаллю, 11 – було відзначено медалями «За укріплення бойової співдружності» від нового –прорадянського – уряду ЧССР.[/i]
Записан

Alex_22

  • Участник
  • **
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 9
Подскажите пожайлуста а в 1968 году 10-й полк ВВ ("Рымникский") был уже полком или еще отрядом?
И какой номер в/ч у него был?
Записан

Sobkor

  • Администратор
  • Участник
  • *****
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 31 529
  • Ржевцев Юрий Петрович
Подскажите пожайлуста а в 1968 году 10-й полк ВВ ("Рымникский") был уже полком или еще отрядом?
И какой номер в/ч у него был?

На нынешнюю организацию "взвод - рота - батальон - полк- бригада - дивизия" - ВВ переведены, если не ошибаюсь, с 28 ноября 1968 года...
Записан

VV-nik

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 36
Подскажите пожайлуста а в 1968 году 10-й полк ВВ ("Рымникский") был уже полком или еще отрядом?
И какой номер в/ч у него был?
см. выше: "Розповів, що ми замикали колону в/ч 3238, прямуємо в Центральну комендатуру..."
В Венгрию и Чехословакию эта часть ТОЧНО вводилась именно как отряд (только в Венгрии она состояла из 2 батальонов, а в Чехословакии - из 2 дивизионов)!
Записан
Страниц: [1]   Вверх
« предыдущая тема следующая тема »